Стильна сучасна опера та класичний кросовер (модерн поп опера)

Історія сучасної опери, поп опери та класичного кросовера

Разом із розвитком музичної культури зросла потреба й у сучасному напрямку оперної музики. По всьому світу все більше відкривається театрів, які спеціалізуються на організації концертів постановок поп-опери, модерн опери і навіть клубної електронної опери.
Найбільші світові оперні театри намагаються збільшити дохід за рахунок того, що роблять класику більш доступною. Багато театрів все охочіше самі виступають у ролі замовників і постановників сучасної опери, а любителів класичного мистецтва на рік вперед планують поїздки на оперні фестивалі, прем'єри і сучасні оперні постановки. Це свідчить про те, що класичний кросовер (classical crossover) зайняв свою музичну нішу і має прихильиків серед вишуканої публіки.

Класичний кросовер (у перекладі з англ. – музичний стиль, що об'єднує різні напрямки опери) офіційно був затверджений порівняно недавно, але став таким популярним, що увійшов до списку номінацій музичної премії «Grammy» і зайняв окремий чарт у хіт-параді «Billboard».
Цей жанр сучасної опери поєднав в собі оперний вокал, елементи класичної музики із сучасними напрямками електронної, лаунж та поп музики. Іноді, для позначення цього стилю використовують назву поп опера або модерн опера.

Ще з моменту свого зародження (1590 року) опера постійно змінювалася і модернізувалася. Поряд із великою, серйозною оперою (seria opera) виникла і комічна опера (buffa opera), яка згодом переродилася в оперету та мюзикли. А з кінця XIX і все XX століття модерн опера та класичний кросовер пройшли шлях від експериментів над електронним звучанням та зміною манери оперного співу до всесвітнього визнання. Однак практично всі класики зіткнулися з частковим або повним нерозумінням своїх сучасників. Прокоф'єву, під час його концертів, вигукували «таку музику кішка грає, ходячи по роялю!». Але композитори та музиканти продовжували шукати нове звучання в музиці, яке прикрашало і оперу.

Ще в далекому 1753 році було сконструйовано перший в історії електричний музичний інструмент «Золотий Діоніс» (Denis d'or). Його створив чеський винахідник та аматор оперної музики Вацлав Дівіс. Інструмент являв собою ящик з клавіатурою (14 регістрів), педаллю та 790 струнами із системою різноманітних натягів. Це дозволило Золотому Діонісу імітувати звуки арфи, клавесину, лютні та навіть кількох духових музичних інструментів. Але вражала слухачів якість звуку, яка досягалася наелектризованістю металевих струн. Після смерті вченого цей унікальний електричний інструмент був куплений і перевезений до Відня іншим шанувальником оперного мистецтва.

У другій половині XIX століття з'явився і вплинув на розвиток сьогоднішньої оперної музики цілий ряд музичних інструментів: 1860 – Helmholtz Resonator (прабатько електронних ритмів); 1867 – "Електро-механічне піаніно" (змінювало музичні тони); 1876 – "Музичний телеграф" (синтезував нові звуки); 1897 – "Телармоніум" (перший повноцінний поліфонічний електронний інструмент, який міг передавати звук по телефонній мережі будь-якому абоненту).

Однак зміни в опері торкнулись не лише інтеграції електронних та урбаністичних звуків, а й звучання симфонічного оркестру. Почали використовуватися нестандартні ритми, структури творів та незвичне звуковидобування на різних академічних інструментах. Характерні приклади: атональна опера "Воццек" Альбана Берга; перша в історії 12-тонова п'єса для оркестру композитора Веберна; фортепіанна додекафонія Шенберга; мікрохроматика опери "Мати" Алоїса Хаба. Деякі композитори додавали сторонні предмети (монети, папір, скло) між струнами скрипки, віолончелі, фортепіано для створення живого сюрреалістичного звучання в модерн опері. Іноді, до складу симфонічного оркестру додавались музиканти, які утворюють звуки на різних предметах: наждакового паперу, картонної коробки, клаксону. Оперні співаки почали використовувати речитатив, бурмотіння, кашель, стогін, крик. Всі ці експерименти, ефекти та мінімалізм вплинули на подальший розвиток електронної оперної музики.

Відійшовши від звичних класичних правил, паралельним курсом розвивалась і футуристична опера майбутнього. Винахід магнітної стрічки вивів модерну оперу на новий рівень. Тепер композитори могли створювати у студії цілі музичні картини, нарізуючи фрагменти записів, накладаючи ними різні ефекти і збираючи з цього конструктора унікальну оперну музику.
Композитори вставляли у нові опери аудіо-фрагменти та звуки шуму міст, заводів, радіоприймачів. Наприклад, Стравінський використовував у своїх концертах одну з перших машин, що виробляє ритмічні шуми (Noise Intoners), а Саті в музиці до балету «Парад» (1917 р.) інтегрував у партитуру гудіння сирен, дзвін склянок, гуркіт літаків, стукіт друкарської машинки .

У 60-80-х роках сюрреалістична та експериментальна оперна музика привернула увагу кіноіндустрії, телебачення та радіо. Багато оперет, мюзиклів та поп опер набули другого подиху завдяки музичним фільмам: «Шербурські парасольки» Леграна та «Вестсайдська історія» Бернстайна. Рок-гурти на своїх концертах почали використовувати фрагменти та мелодії з класичної музики. Наприклад, Бон Джові виступав разом із Лучано Паваротті, а Фредді Меркьюрі співав із Монсеррат Кабальє.

Найбільшою ж популяризацією класичний кросовер завдячує тріо тенорів: Пласідо Домінго, Лучано Паваротті та Хосе Каррерасу, які виступали спільним проектом упродовж 15 років. Тріо дебютувало «Футбольною Піснею» на відкритті чемпіонату світу з футболу в Римі (1990 р.), продемонструвавши у прямому ефірі на всі країни світу, що оперні співаки розширюють рамки академічної музики.
Кінець 90-х збагатив поп-оперу великою кількістю таких співаків і співачок, як: Андреа Бочеллі, Сара Брайтман, Емма Шаплін, Алессандро Сафіна, Лара Фабіан, Сіссель Ширшебо, Il Divo та багато інших. Всі вони виступають у стилі класичного кросовера та неокласики, поєднуючи поп оперу з релакс музикою.
Так Емма Шаплін поєднала у своєму комерційно успішному альбомі «Carmine Meo» італійську музику епохи Бароко з електронними партіями та аранжуваннями. Хоча раніше вона планувала відмовитися від оперного співу після того, як викладач оперного вокалу дорікнув її у використанні танцювального ритму в одній з класичних арій.

Але найяскравіші приклади сучасного оперного звучання з'явились саме у кіно. Арія Плавалагуни з фільму "П'ятий елемент". Її основу складає класична арія "Il dolce suono" з опери "Лючія ді Ламмермур", до якої композитор Ерік Серра додав синтетичний вокал на високих нотах. Другий приклад – це культовий фільм «Привид Опери» (англ. The Phantom of the Opera).

Сучасна опера (поряд з електронною музикою) активно ввібрала в себе й сучасні мультимедіа. У 21-му столітті глядачі мають кліпове мислення, тому для утримання уваги оперні режисери активно використовують відео проекцію та візуальні ефекти у нових оперних постановках. Наприклад, у п'ятигодинній опері "Siegfried" (заснованої на музиці Вагнера) замість декорацій використовуються 14 проекторів і лазерна голографія.

Фрагменти виступів оперної співачки у 3D платті Стиль: класичний кросовер, модерн опера, поп опера, джаз-лаунж опера

Технічні нововведення не оминули і мікрофону озвучку оперних співаків. Багато театральних критиків досі сперечаються про правомірність використання звукового обладнання на оперній сцені, вважаючи, що мікрофон псує звучання оперного голосу. Деякі наївно вважають, що якщо оперний співак вільно ходить по сцені і не видно мікрофона, то його насправді і немає. Правда полягає в тому, що сучасні технологи дозволяють ховати міні-мікрофони у волоссі співаків, розташовувати їх під час оперних концертів у предметах декору на сцені або над нею і навіть оснастити крісла оперного театру вбудованими динаміками. Адже недарма на гастролі із легендарним Хосе Каррерасом виїжджала його команда звукорежисерів у складі 10-12 осіб. Це робиться з кількох причин: на деяких концертних майданчиках без мікрофона не обійтися навіть оперним співакам (стадіон, виступ просто неба, зал з поганою акустикою); якщо оперний співак виступає у супроводі електронних інструментів та звукових порталів, а не лише з симфонічним оркестром. Також, будь-який аудіо запис та телетрансляція оперного концерту неможливі без грамотного зняття звуку мікрофонами. Завдяки звуковому устаткуванню сучасна опера здатна донести повний спектр емоцій співака всім глядачам (навіть шепіт може бути чутний на останній низці концертної зали).

Мелодії та партитура сучасної модерн-опери та поп-опери стали відображенням тих змін, які відбулися у нашому суспільстві та мисленні. На музику наклали відбиток глобалізм, війна, сексуальна революція, міграція, соцмережі, наукова фантастика. Це сповнило сучасну оперу мільйонами нових атмосферних звуків. Якщо порівняти партитури 17 століття з сучасними (з такими поєднаннями нот, які раніше не могли навіть уявити), то виявилося, що в сучасній оперній музиці можна описати нотними знаками весь світ: гавкіт собаки, шум метро, вітер, дзвінок мобільного телефону. У цьому сенсі нова опера стала складнішою.

Поп опера, навпаки, стала простішою, оскільки сучасні композитори використовують для співаків з академічним вокалом, ті прості і приємні мелодії, що легко запам'ятовуються. Хоча, на практиці, скласти гарну мелодію, яка стане хітом, не так вже й легко, як здається. І якщо не брати до уваги музичних теоретиків і диригентів, то прості люди зможуть наспівати та згадати з творчості Моцарта, Верді, Чайковського також лише відомі «попсові» мелодії: «Весілля Фігаро», «Севільський Цирюльник», «Травіата», «Лускунчик».

Однак одним із ключових компонентів успіху сучасної опери став грамотний музичний менеджмент. Наприклад, театр «Karnegi Mellon» у Пітсбурзі відразу збільшив продаж дорогих квитків за допомогою їх костюмованої доставки замовникам додому. Ще далі пішов оперний театр у Цинцинаті, який збільшив удвічі відвідуваність своєї романтичної опери, розпорошуючи в залі духи.
У Берліні придумали "Home Opera" - можливість замовити популярну оперу до себе додому (якщо дозволяє площа і набирається 40 глядачів). Це набагато затишніше і вдвічі дешевше, ніж у оперному театрі. А найважливіше це те, що домашній оперний коцерт дає відчуття повної присутності, адже музиканти та співаки виходять, по суті, із сусідньої кімнати і виступають за кілька метрів від глядачів.

Музичний проект LAFESTA виступає у кількох напрямках сучасної опери (а саме: поп-опера, лаунж-опера, електронна модерн-опера). Список пісень та формат шоу обговорюються із замовником чи організатором концерту.

Фото виступ гурту LAFESTA у супроводі свого оркестру